українськарусскийСвобода! Справедливiсть! Солiдарнiсть!
Соцiал-демократична партiя України (об`єднана)
контакти | карта сайту | про проект
Конкурс: Мільйон червоних троянд
Історія створення. Основні етапи формування партії (1989-2000)
1. Зародження соціал-демократичного руху в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ століття)


Витоки соціал-демократичних ідей в Україні. Перші соціал-демократи. - Перші соціал-демократичні партії у Галичині та Наддніпрянській Україні. Соціал-демократи та УНР. - Еміграція.



Ідеї свободи, солідарності та соціальної справедливості, які обстоює сучасна Соціал-демократична партія України (об'єднана), мають давню історію. Вони беруть початок у ХІХ столітті. Першими українськими соціал-демократами вважаються відомі громадські діячі 70-80 років ХІХ століття - О. Терлецький і С. Подолинський. Їхню справу продовжив і розвинув славнозвісний український історик і публіцист, професор Київського і Софійського університетів М. Драгоманов.


Саме перу М. Драгоманова належить перша програма української соціал-демократії, написана ним у 1888 році. У 80-х роках XIX століття виникають перші соціал-демократичні гуртки на заході України, які діють у структурах однієї з найстаріших в Європі Соціал-демократичної робітничої партії Австрії, що була утворена ще в 1868 році. Зокрема, під історичним рішенням Паризького конгресу про утворення Соціалістичного Інтернаціоналу в 1889 році поруч з підписами А. Бебеля, В. Лібкнехта, Г. Плеханова стоїть і підпис делегата цієї партії, львівського друкаря Й. Данилюка.


Під впливом М. Драгоманова у 1890 році І. Франком та М. Павликом на засадах соціал-демократії була утворена радикальна партія. Партія була утворена під назвою "Русько-українська радикальна партія", та згодом за нею "закріпилась" назва Українська радикальна партія (УРП). Серед її засновників були також Є. Левицький, В. Охримович, Т. Окуневський, О. Терлецький, Р. Яросевич та інші.


Програма партії, підготовлена І. Франком, М. Павликом, Є. Левицьким, Р. Яросевичем і схвалена з'їздом, стратегічною метою в економічній сфері проголошувала "зміну способу виробництва згідно зі здобутками наукового соціалізму", "колективний устрій праці і колективну власність". Серед політичних завдань висувались такі: повна свобода особистості, слова, організації, зібрань, друку, віросповідання; забезпечення кожному громадянинові найповнішого впливу на вирішення всіх питань політичного життя; автономія громад, повітів, країв, надання кожному народу можливості якнайповнішого культурного розвитку, використання надбань науки і культури на благо людини.


Автори програми проповідували доцільність еволюційного переходу трудящих до соціалізму на основі широкої демократії і вперше серед галицьких українців висунули вимогу загального та рівного виборчого права. УРП проголосила парламентаризм одним з найважливіших принципів своєї діяльності і вважала, що соціальною базою радикального руху, виходячи з аграрного характеру краю, має бути селянство, яке на 80 відсотків було безземельним.


Слід зазначити, що партія брала активну участь у парламентських виборах в Австро-Угорщині. Так, на виборах 1897 р., від УРП було обрано Т. Окуневського, Р. Яросевича та незалежного кандидата Д. Танячкевича. В 1907 р. партія здобула також 3 місця, а після виборів 1911 р. мала вже 5 послів у Відні (Л. Бачинський, В. Стефаник, К. Трильовський, М. Лагодинський, П. Лаврук) та в Галицькому сеймі - шість.


У вересні 1899 року, також у Галичині, ті радикали, що вважали за необхідне працювати і серед робітників, утворили Українську соціал-демократичну партію (УСДП). УРП та УСДП працювали в постійному контакті, координуючи свої дії. УСДП очолили М. Ганкевич, С. Вітик, В. Охримович. УСДП стала автономною секцією Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА). Тому за політичну платформу партії було прийнято програму австрійської соціал-демократії. Партія обстоювала соціалістичні позиції і ставила за мету підтримку робітничого руху, соціальних реформ, видавала свій центральний орган - газету "Воля".


УСДП визнавала метою робітничого руху побудову соціалізму, але відкидала найрадикальніші, неправові засоби його досягнення. Ідея захоплення політичної влади через збройне повстання відкидалась. Українські соціал-демократи перебували під впливом ідей СДРПА, яка обстоювала поступову соціалізацію засобів виробництва, здобуття влади парламентським шляхом, збереження і використання існуючої держави як інструменту суспільної трансформації.


У 1907 році на виборах до австрійського парламенту УСДП здобула 2 місця (Я. Остапчук та С. Вітик). Партія входила до ІІ Інтернаціоналу, мала постійне представництво на його конгресах.


У лютому 1900 р. на конференції студентських громад i політичних гуртків у Харкові була заснована Революційна Українська партія (РУП) - перша політична партія Наддніпрянської України. Серед її засновників були Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов. Метою цієї першої у Східній Україні політичної організації було об'єднання різних поколінь і класів у боротьбі за національні права і соціальну революцію. Новостворена партія виступала не тільки проти неполітичного українофільства, а й проти примирення з російськими революційними групами в Україні. Деякий час програмним документом партії була брошура "Самостійна Україна" (автор М. Міхновський).


У грудні 1902 р. в Києві було скликано І (Установчий) з'їзд РУП. На з'їзді було обрано ЦК у складі Д. Антоновича, В. Козиненка і Є. Голіцинського (після від'їзду останнього за кордон на його місце було кооптовано В. Винниченка). Не маючи ґрунтовно розробленої програми, РУП творила її під час своєї революційної діяльності. В березні 1902 р. в Чернівцях (де діяло закордонне видавниче бюро партії) вийшов друком перший номер часопису "Гасло". У січні 1903 р. редакція "Гасла" офіційно відмежувалась від "Самостійної України" М. Міхновського через брак соціалістичного світогляду в ній. Аби підкреслити, що РУП стоїть на новій ідеологічній основі, провід повідомив, що партія висуває своїм завданням відбудову соціал-демократичної України через соціально-політичну революцію.


Проте, в процесі переходу РУП на позиції соціал-демократії, почали вирізнятись і, зрештою, оформились дві течії. Одну з них становив закордонний комітет, який, перебуваючи у Львові, потрапив під вплив Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП). Більша частина РУП на чолі з М. Поршем, Д. Антоновичем, В. Винниченком, С. Петлюрою вважала, що їхня партія має бути національною політичною організацією.


Результатом цього процесу став розкол РУП в січні 1905 р. на дві організації: меншість РУП, яка оформилась згодом в окрему партію - Українську соціал-демократичну Спілку (О. Скоропис-Йолтуховський, Є. Голіцинський, В. Мазуренко, М. Ткаченко, П. Канівець та інші), та більшість, яка трансформувалась в Українську соціал-демократичну робітничу партію (Д. Антонович, В. Винниченко, А. Гук, М. Порш та інші).


РУП розворушила українське суспільство, внесла в українське життя масу животворного оптимізму і енергії. Саме під її впливом і за її прикладом почалося гуртування інших українських партій на території Російської імперії. Тому РУП належить визначальна роль у суспільно-політичному русі та формуванні партійно-політичної атмосфери в Наддніпрянській Україні на початку ХХ століття.


У 1900 році незалежно від РУП було створено іншу організацію соціалістичного спрямування. Це була Українська соціалістична партія (УСП), засновником і ідеологом якої був українець польського походження журналіст Б. Ярошинський. Програмним документом УСП був "Нарис програми Української партії соціалістичної", надрукований улітку 1900 року.


Програма УСП і її прагнення до союзу з соціал-демократами і соціалістами Росії та Польщі викликали критичну реакцію з боку найстарішої української соціал-демократичної організації - групи І. Стешенка і Лесі Українки, яка випустила в 1901 р. у Львові "Оцінку "Нарису програми Української партії соціалістичної"". Леся Українка, добре знаючи про централізаторські і великодержавні погляди російських і польських соціал-демократів, висловлювала сумнів щодо можливості безперешкодного створення незалежної Української держави після повалення самодержавства. Вже 1901 року УСП погодилась у певній мірі з висловленими критичними зауваженнями, але продовжувала зберігати власну думку щодо більшості політичних процесів в Україні.


У червні 1903 - січні 1904 років УСП входила до складу РУП, а у 1905 році - припинила своє існування. Більша частина колишніх членів партії увійшла до лав ППС (Польської партії соціалістичної). Разом з тим, партія залишила помітний слід у суспільно-політичному русі, насамперед через те, що її програма наголошувала на існуванні національного і соціального гніту і вимагала утворення незалежної Української республіки.


Створена в результаті розколу РУП Українська соціал-демократична спілка ("Спілка") одразу ж після створення приєдналась до РСДРП. На женевській конференції РСДРП (квітень 1905 року) "Спілка" була визнана автономною складовою частиною партії на основі окремого статуту.


У 1906 році "Спілці" вдалося очолити керівництво масовим пролетарським рухом на півдні Російської імперії. Певний успіх вона мала і під час виборів до ІІ Державної Думи, провівши до неї 14 депутатів. Проте організація, яка проголошувала себе єдиним представником українського пролетаріату і налічувала від 4,3 до 7 тисяч чоловік, перестала звертати увагу на національні проблеми, вважаючи своїм основним завданням вирішення соціально-економічних питань.


Наприкінці 1906 року "Спілка" стала політично і чисельно занепадати. У 1907 році був заарештований майже весь її центральний комітет. До 1911 року вона припинила своє існування, а рештки членів партії об'єдналися з УСДРП.


У грудні 1905 року більша частина РУП трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). В основу програми УСДРП було покладено Ерфуртську програму німецької соціал-демократії. Членами УСДРП були відомі громадські та культурні діячі - М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, М. Вороний, І. Стешенко, М. Левитський, В. Чехiвський, А. Левицький та інші.


У головному партійному документі наголошувалося на парламентських, конституційних методах боротьби. Основне положення "наукового соціалізму" про диктатуру пролетаріату було відсутнє. Провiдними ідеями українських соцiал-демократiв були - поєднання свободи з соцiальною справедливiстю, а також розумiння того, що нацiональна незалежнiсть не може бути надiйно захищена доти, доки органiзований робiтничий рух, широкi маси селянства не усвiдомлять нацiональнi iнтереси всіх робiтникiв як свої власнi. Соціальну базу УСДРП складали студентська молодь, дрібні службовці, промислові і сільськогосподарські робітники, селяни.


Під час революції 1905-1907 рр. українські соціал-демократи визнавали страйк головним засобом боротьби, проводили значну агітаційно-пропагандистську діяльність. Партія видавала у Львові щомісячні часописи, розраховані на робітників ("Праця") та селян ("Селянин"). За три роки свого існування УСДРП видала близько 300 тисяч друкованих аркушів своєї літератури і 10 тисяч прокламацій. Чисельність УСДРП наприкінці першої російської революції становила майже 3 тисячі чоловік.


З поваленням царизму лiдери УСДРП i Товариства українських поступовцiв утворили Центральну Раду. Вона згодом перебрала на себе функції загальноукраїнського органу представницької влади. Соцiал-демократи були авторами унiверсалiв Центральної Ради, iнiцiаторами проголошення Української Народної Республiки (20 листопада 1917 р.) та незалежностi України (22 сiчня 1918 р.), ухвалення найдемократичнiшого на той час у свiтi законодавства з прав нацiональних меншин i робiтничого самоврядування на виробництвi. Соцiал-демократичними були бiльшiсть урядів УНР - В. Винниченка (1917-1918), В. Чехiвського (1918-1919), Б. Мартоса (1919), I. Мазепи (1919-1920).


Після падіння Української Народної Республіки соціал-демократи мали змогу легально діяти лише у Західній Україні (Галичина і Волинь). У цей час радикали об'єдналися з залишками українських есерів і утворили Українську соціал-радикальну партію (УСРП) .До її складу, крім названих вище, увійшли окремі організації УСДРП.


У міжвоєнний період УСДРП продовжувала діяти в еміграції. Соціал-демократи відіграли значну роль у створенні емігрантських культурних центрів, зокрема, Українського соціологічного інституту, Українського вільного університету та Українського робітничого університету. Наближення Другої світової війни унеможливило діяльність УСДРП навіть в еміграції. На Празькій партійній конференції в 1938 році її діяльність була тимчасово припинена. Разом з тим, конференція вирішила при першій нагоді відновити діяльність соціал-демократичної партії в Україні та участь в Соціалістичному Інтернаціоналі за умови визнання ним незалежності України і відмежування від марксизму.


Після Другої світової війни в 1950 році на з'їзді в Ауґсбурзі (Німеччина) членами колишніх УСДРП, УСДП і УСРП була утворена Українська соціалістична партія (УСП). УСП відновила участь українських соціал-демократів у Соціалістичному Інтернаціоналі і працювала в ньому до 1976 року.



Про проект | Карта сайта | Контактна iнформацiя | Як вступити в СДПУ(О) | Статьи

© Iнтернет-сайт "Соцiал-демократiя в Українi" 2001 - 2010 р.

Зворотній зв'язок: sdpuocom@bigmir.net Прес-центр СДПУ(О): sdpuocom@bigmir.net

При повному або частковому використаннi посилання на www.sdpuo.com обов'язкове.


»